У Люксембурзькому саду,
На лавці, в чорному береті,
Залишив він її саму
В її шістнадцятім портреті.
Він називав її Ан’ю,
Хоч сам якийсь там Модільяні.
Малює щось, в якомусь ню.
Пікассо – друг. Гашиш – в кальяні.
Смертельно хворий, весь в поту,
Він пише в ню кохану Жанну.
У дев’ятнадцяту весну
Вона так схожа тут на Анну…
Звук молотка в аукціоні:
“Лот Амедео Модільяні!”
Йому не бачить цих мільйонів.
Їм не побачить Анну в Жанні…
