— Для мене ностальгія — це шепіт душі.
— Це важке почуття?
— Коли не чую цього шепоту — відчуваю порожнечу. Та й взагалі, почуваюся погано, якщо не почуваю себе лайном (сміється). Давай про Тарковського.
— У фільмі одним з символів є басейн, у якому постійно перебувають одні й ті самі люди, вони спілкуються, розповідають про своє минуле. Що таке цей басейн?
— Герой фільму — божевільний Домініко — стверджує, що ці люди увесь час стирчать у басейні, тому що хочуть жити вічно. Люди, щоб жити вічно, хочуть залишитися у воді назавжди, наче в пам´яті інших людей.
— Тобто, басейн — це пам´ять?
— Вода — це символ пам´яті в «Ностальгії» Тарковського.
— Цей божевільний — Домініко — хоче пройти крізь воду у басейні з запаленою свічкою. А це про що?
— Так, і «мешканці» басейну женуть його геть. Свіча — це ж світло — це щось нове. Люди не дають ні йому ні будь-кому іншому привнести в їх життя бодай щось нове. Вони варяться у своєму минулому.
— Чому божевільний Домініко сім років тримав під замком у своєму домі усю свою сім´ю?
— А це ось дуже цікаво. Головний герой стрічки — Андрій — закидає божевільному, що знає чому той так вчинив. Але у фільмі ти не почуєш відповідь на це питання.
— А ти як думаєш, чому Домініко так вчинив?
— Почну з того, що Домініко ніякий не божевільний, він хворий, але хворий не тим, чим думають оточуючі, він хворий на ностальгію. Він блаженний. А тримав свою сім´ю під замком лише тому…
— Здається я зрозумів. Він тримав свою сім´ю у будинку протягом семи років закритими від усього світу, тому що боявся… боявся їх забути.
— Саме так.
— Та, в решті-решт, Андрій, на прохання Домініко, проходить крізь басейн з запаленою свічкою.
— Коли Андрій проходить крізь басейн з палаючою свічею, басейн вже порожній, з нього злили воду. Адже нове може народитися лише після того, як піде минуле.
— Андрій, виконавши обіцянку пронести свічу, помирає, а сам Домініко в цей час скоює самоспалення на площі у Римі.
— Щоб наповнити темряву новим, часто доводится згоріти самому.
— Повертаючись до початку нашого автоінтерв´ю, на скільки художнім є цей фільм?
— Тарковський досяг тієї висоти в кінематографі, яка вже межує з істинним живописом. Тарковский несвідомо визнає це і, створивши шедевр кінематографу, хоч і майстерно, однак копіює інший шедевр — шедевр живопису… А ось і цей кадр.
— Я чув, що оператор за роботу над «Ностальгією» здобув неймовірну славу.
— Оператор у режисера, як пензль в руках художника.
— Сам Андрій Тарковський стверджує, що не надає своїм стрічкам ніякого символізму, варто просто дивитися фільм.
