– У твоїй роботі «Таємна вечеря» є одна очевидна неточність.

– Яка ж?

– Відомо, що на заході були присутніми Ісус та дванадцять його учнів. У тебе ж, таке враження, присутнє усе місто.

– Тема Таємної вечері у світовому мистецтві має дві знакові реалізації.

– Да Вінчі і?

– Да Вінчі і Сальвадор Далі.

– Ну, чому? Ще є чудова картина Миколи Ге.

– Чудова, однак не знакова.

– Ну і що ж такого знакового у Далі, до Да Вінчі питань не маю.

– Леонардо пише сум’яття Апостолів і несамовитого Фому, який запитує Вчителя – “Скільки їх, зрадників? Один?”. Та Ісус не відповідає йому.

– Я про Далі запитував.

– Сальвадор Далі в своїй роботі відповідає Фомі Леонардо і робить це лаконічним жестом Ісуса – “Кожен. Кожен з вас зрадить мене”. І справді, кожен Апостол зрадить свого Вчителя.

– Мабуть, я зрозумів і твою ідею. Усі ці люди — це усі ми. Ти пишеш не дванадцять апостолів, а всіх простих смертних. Зрадник не один Іуда, і не дванадцять учнів, а всі.

– Вірно. Саме це я і хотів показати такою кількістю присутніх. Ми всі наче побували на тій Вечері і всі Його так чи інакше зрадили, але не тільки тому, що ми такі маловірні чи зрадники, а тому, що його вчення занадто складне для істинного розуміння усіма. Більшість від Ісуса вимагають лише одного — щоб забезпечив вічне життя і, бажано, з гарантією! А все насправді значно складніше. Сам подумай, з чого б це Теорію відносності розуміли в свій час всього 12 людей у світі, а тут, так би мовити, “Теорія віри” — і всі її так просто розуміють з-ходу і правильно? Звичайно що ні!

– Ну, це не аргумент.

– Аргумент! Якби квантова теорія обіцяла людям вічне життя та благодать, клянуся, ми б усі вивчили на пам’ять рівняння Шредінгера, ні чорта в ньому не розуміючи, але малювали його по всіх закутках, і били поклони золотим іконам Гейзенберга і Дірака.

– Добре, добре, розійшовся. Що ми не так розуміємо, конкретно?

– Візьмемо ось заклик Христа – “Хто накормив голодного, хто приютив подорожуючого – той мене накормив, той мене приютив”.

– Як на мене, тут все просто.

– Звичайно, буквальне розуміння цієї тези і дотримання її у житті нічого поганого в собі не несе, але що насправді мав на увазі Ісус?

– І що ж?

– Хіба він говорить про їжу чи дах над головою, про матеріальні речі? Невже метою Християнства є лише навчити людей ділитися шматком хліба? І так і ні – в християнстві те й мова що про духовне, то якого дива у заклику «накормити голодного» Ісус матиме на увазі тарілку супу?

– А про що ж він каже?

– Я переконаний, що мова йде про їжу духовну, ментальну, розумову, якщо хочеш. Хто передав свої знання іншому, поділився з ним розумінням чогось – той і є праведником, той Його накормив і Його приютив, на тому і Благодать і Благословення.

– Ти маніпулятор!

– Якраз навпаки. І ще, до речі, це ж також тема Благодаті та Благословення. Я не знаю, у мене немає достовірних даних, але я хочу вірити в те, що в основі слова “Благодать” лежить корінь “логос”, себто розуміння, розум. І Благодать Божа і Благословення, про які так багато говорять і так багато хто прагне, – це і є духовне, ментальне багатство.

– Справді, в ті часи бути хоч трохи освіченим – було справжня рідкість.

– Звичайно. А оскільки пізнання – безмежне, то духовне багатство буде в дефіциті завжди.

– А що значить жест чоловіка праворуч від Ісуса? Та особи ліворуч?

– Перший каже — «Не я!», другий вказує на іншого — «Він!». Усі вони та й ми, нікуди правди діти, не хочемо визнавати свої гріхи.

– Ісус на полотні наче йде кудись. Стривай, на горизонті, придивившись, видніється гора… Голгофа!

– Так, адже Таємну вечерю можна вважати свого роду проводами Ісуса і бачиш, як кожен хоче замовити за себе слівце? — сміється.

– А хто цей сумний чоловік у червоному, що на передньому плані?

– А ти як думаєш?

– Іуда?

– Хороша версія. Годиться.

– А насправді?

– Нехай буде Іуда.

– Він занадто гарний для Іуди. Зазвичай Іуду пишуть огидним.

– Дивно, що роги не домальовували. Часто саме той хто найбільше нагрішив але усвідомив це — благословенніший ніж будь-хто інший.

– Як Марія Магдалина?

– Ну, от. Ти і сам все розумієш.

– Але брак в картині я таки знайшов. Лінія горизонту проходить точнісінько по центру полотна. Ти не дотримуєшся золотого перетину?

– Так зроблено навмисне. Золотий перетин дотримано іншими горизонталями та вертикалями. Можеш перевірити. А горизонт полотна і вертикаль дверей, за які тримається чоловік у червоному, формують хрест, який це й же ж чоловік і несе. Решта переклали цей хрест на Христа.

– У тебе кілька робіт на релігійну тематику. Сумнів та Розп’яття ми обговорювали, а в чому ідея Поцілунку Іуди?

– Картина не дуже вдалася технічно, однак ідея наступна. У цій роботі я хотів показати цей тонкий драматичний момент – після поцілунку – коли вже все скінчено, дороги назад немає, залишилось тільки усвідомлення скоєного. Іуда наче чекає відповіді Христа, Його реакції — осуду, відрази, чи, бодай, Джоттівської* байдужості… Але Ісус обіймає Іуду, будучи сповненим милосердям та прощенням.

* – Мова йде про фреску Джотто “Поцілунок Іуди”, де на обличчі Ісуса – абсолютна байдужість та погляд крізь Іуду.